Самотній вечір, ранок, день. Та що - і ночі.
Усе по колу, і по колу. Де кінець?
Безглузді пари, соцмережі ці охочі
і пустота безмежна лайкнутих сердець.
А за вікном! А за вікном життя квітує.
Помпони зелені обабіч поросли́.
І зайчик сонячний в люстерко піджартує:
ми так давно-давно малечою були.
Мені не треба ні любові, ні потіхи,
я вже навчилася кохати в тишині:
нехай мовчу собі, кричу в собі без ліку,
але зневіра ця вертає в будні дні.
І з часом стерпиться надія й безнадія.
І на собі злічу ще сотні тисяч ран!
А все тому, що кожен рік весна рятує
і віддаляє на роки душевний рак...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487743
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2014
автор: Ліна Біла