[i]Матерям, які не діждалися
синів з війни...[/i]
Догорає свічка на столі,
Сльози мами капають додолу,
І зібравши в серці всі жалі,
Вона знов чекає їх додому.
Не приховає невгасимий біль
В очах сирих, окутаних журбою,
На рану знову й знову сипле сіль
Та гірко плаче, обнявшись з самотою.
Шматує душу спомин про синів,
Кляла війну, що їх взяла з собою,
Щоб бути разом з дітьми мало снів,
Де кожна мить здається дорогою.
Старече серце кров’ю обіллється,
Кричатиме безмовно, та дарма:
На світі ліків жодних не знайдеться,
Щоб ті жили, кого уже нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487714
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 23.03.2014
автор: Вікторія Самілик