Сонячно. В небі хмаринка.
Хлопці на ній засідають.
В кожного думка-зернинка
Душу і там розриває.
Погляд припав до країни -
Ненька колись обнімала…
Кожного звали там... сином.
Доля гірка їх спіткала…
- Я на майдані загинув.
Стільки несуть мені квіток!
Кулею снайпер поцілив.
Найманець. Гроші для діток.
- В цинку з Афгану полинув…
Як доживають без сина?..
Боже, за що я загинув?!
Жах! Підірвався на міні.
- Також натрапив на міну.
Не повернувся додому…
Ех, не дійшов до Берліну!
Збили фашистам оскому.
- Плакав за мною Бандера –
З ним захищали земельку.
Драли її мародери.
Довго стогнала, рідненька.
- В різні місця посилали.
Я ж не хотів воювати!
Шкода, років було мало.
Рано посивіла мати…
- Хлопці, жили ми на світі
В час процвітання бандитів.
Край нам прийшлось боронити.
Воля. Співають трембіти.
- Нас колись люди забудуть.
- Так… Це для нас не важливо.
Небо хай мирне їм буде!
Щастя ж не буде їм дивом.
Погляд припав до країни -
Ненька колись обнімала…
Вітер подув на хмарину.
Вдаль попливла і розтала.
23.03.2014 р.
Фото з інтернету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487691
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2014
автор: Любов Вишневецька