Ти вважав, що зламав український народ.
Іронічно додав: «Не літають безкрилі».
Не чекали грошей, нагород…
Люди в горі, затям, не безсилі!
Сотня вбитих, чиєсь безневинне життя.
Вірні очі, марніє ще зовсім хлопчина…
Ми не чули Твого каяття,
Звісно, Не винен – зрадлива причина.
Чорне небо, палаюче серце Вкраїни,
Братовбивство на грані з буттям.
Та поглянь на криваві руїни!
Твої гроші - ніщо, в порівнянні з життям!
Бідолашним увірвався терпець
На пануючий безлад, розруху та пекло.
Ти пихато казав: «Не настане кінець».
А вони так боролись запекло!
Не відчуєш людського жалю
У хвилині грізного мовчання.
«Я свою Україну люблю!!!»
Обірвалось життя не останнє…
Хто заплатить за злочин і гріх?
Чия совість вночі не спочине?
Твоя відповідь людям – промовистий сміх,
Твоя совість німа відпочине.
Колоситься родюча земля. Наш найкращий у світі народ.
І Шевченкова мова- священна, жива, солов’їна.
Так безглуздо чекати принадних нагод.
Що є сили кричу :
«Я пишаюсь тобою, моя Україно!!!»
Ще живуть патріоти на нашій землі.
Дружні, вкупі, а не поодинці.
Догорає свіча у вечірній імлі…
Я вклоняюся Вам, Українці!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486994
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.03.2014
автор: Щаслива нещасна