Бринить павутинка… Осіннє тепло
Останню дарує розраду.
Лоскоче за шию грайливе стебло
Костриці, і чути із саду,
Як гупають яблука лунко в траву –
Червонолаковані кулі…
Туляюсь щокою до ґрунту – живу!
Почути б ще кукіт зозулі…
Рябої віщунки давно вже нема,
І нікому літ нагадати.
Попереду – сива самотня зима.
Чи весну побачу, як знати?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486171
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2014
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)