Навіщо розгортати сум
і в так уже засмучених серцях?
Невже нам мало гірких дум,
Ще мить, зламаємося, і сховаємося у чарках.
На скільки воля наша сильна,
Ми переконали світ й самих себе.
Та скільки ще мільйонів нервів,
Не в одну ніч, ну чи за декілька, помре?
Невже не можна просто жити гарно,
Ростити діток, викохувати сад?
Невже елементарні мрії не можуть бути
без дефектів?Марно...
Треба боротися щодня за крихітку тієї миті,
Коли не пройдеш мимо, а замилуєшся
бджолою у вишневім квіті.
На безліч кількостей болючих днин,
Припадає хвилинка дозволена щастя
чи кілька хвилин...
Невже щасливо жити гріх?
Невже так важко ухопити успіх?
Невже не можна жити,
не викликаючи у когось гірких слів?
Невже не зможуть жити діти наші так,
як ти не зміг?
Невже і справді все життя - це боротьба?
Невже поняття "світлого майбутньго"
вже так анегдотичне?
Невже не має сили і до Бога та мольба?
Чому радіти жити стало так не звично?
Благаю я щодня одного -
Щоб ранок почався із сонця для нас.
Щоб діти жили наші довго, так довго,
І вогник надії на щастя ніколи не гас!
© (Анна Діденко. - 2014 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486116
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.03.2014
автор: anna zakohana