Сумнів у всьому, але у сумнівності сумніву нема ніколи сумніву. Ти ходиш по внутрішньому лезу свого розуму, так і не розуміючи, що він, як і все в тобі, перебуває у стані блаженного розпаду. Дерева промовляють голосом взаємності, шурхіт гілок нашіптує про те, що варто б досягти верхівки, а не вибирати щось своє, бо свого нема, як і видимості крони.
Дія – страждання. Але нині нема дії, страждання настільки стало альтернативним світовідчуттям, що ніхто не діє. Всі читають опуси про минуле, минулі війни, знаючи, що хочеться жити тепер і навіть воювати, але ти, мій спокуснику, не робиш нічого. Ти думаєш, ми думаємо, сподіючись народити ідею, бо дитина не зможе прийти. Чи прийшов би ти до мене, якби знав, що це принесе такі сум’яття? Але хто йде, тому не можна, щоб він не прийшов.
Коли я обрала єдношлях, ти все ж бовтаєшся у каламуті метафізичного сумніву. Можливо, колись ти побачиш свої відображення. Але це буде у ніч місяцесрібла, коли перший промінь випече долівку твого страху, і ти станеш на коліна чи бодай на коліно.
Феліція.
За своє життя я тричі схиляв коліно!, бо лишень тричі у моєму житті розплітались шнурівки на черевиках.
Ядов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486103
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2014
автор: Олена Ганько