Я боюсь обривати із себе пелюстки,
тому я ніколи не стану ромашкою,
а максимум - посеред пустки пусткою.
Пустоцвіту цвітом. Достобіса важко
тримати баланс на сталевому лезі,
коли ти вода і свій грунт іржавієш,
віддаєш кисню сталь, а розум бентезі,
доки в дерево нервами не стужавієш.
У тебе в кожнім році є своя пора,
як в кожній бухті є коханка в шкіпера
ти в час течеш, справічний, як вода,
повз береги сухі людей незвіданих.
В міста, як мак, порожні, непрочитані,
в сувоях стелажів, сповитих кроками
підносишся на крилах херувимових
перед богами тисячовисокими,
котрим, як людям, зможеш помолитися,
як втіленню всього що тобі треба -
і, якщо довго на весну дивитися,
весна колись погляне і на тебе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485718
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2014
автор: Остап Українець-Лісовский