повна версія є на цьому сайті:
https://www.youtube.com/watch?v=k0yL9Vto2b8
[i]До 200-річчя з Дня народження Тараса Шевченка[/i]
Якось приснилося мені
Широке поле над рікою.
І по траві у тому сні
Ступав я босою ногою.
Скажу́, не був я тут повік;
Здіймався берег так високо,
А десь при ньому чоловік
Дивився вдаль, неначе сокіл.
Підбіг я впевнено, бо знав –
Цей погляд дивиться ж на воду… .
І бачу збоку – це Кобзар,
Наставник нашого народу.
Я слова мовить не зумів,
Та враз почув, як голос лине:
“Сідай же поруч, сину мій.
Подивимось на Україну”.
Присів. Не бачив свою тінь;
Не чув пориви вітру в спину… .
Вдивляючись у далечінь,
Вбачав лиш там одну руїну.
Я погляд не переводи́в,
Хоч знав – і він в потребі звикне.
“Благаю, батьку, …а куди…
Куди, скажіть, ця велич зникла…?”
Протяжно, чую, він зітхнув;
А я ледь з прикрості не плачу… .
“Ой, сину, розкажи – чому
Людської волі я не бачу?
Промов історію мені
По чім в нас правдою торгують?
Тоді скажу я, сину мій,
По що цю велич нам руйнують”.
Шалений вир у голові
Здійнявся вмить, неначе море,
Та заспокоївшись, вляглись
Думки, пригадуючі горе.
Повільно погляд перевів;
Повіяв вітер із долини,
І я історію повів
Про людську волю України:
....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485687
Рубрика: Присвячення
дата надходження 14.03.2014
автор: Oleg Kolibaba