Думки на вулицю несуться
І завмирає часу плин,
Якими вічними здаються
Мені п'ятнадцять хвилин.
Нудьги та темна-темна хмара
Покине наші серця,
Коли ця поточна пара
Досягне свого кінця.
Нудьгу я ще можу терпіти,
Чи вперше у серці нудьга,
Біда, що не можу сидіти,
Бо дуже затерпла нога.
Слабкі духом з лекцій втікали,
Важким дуже був їхній стан,
А сильні на парі лишались,
Останні, мабуть, з могікан.
Купив після того хтось пиво,
Неспокій його відпустив,
І дивиться так він щасливо,
Немовби хто медом змастив.
Відчутно, як темна хмара
Залишила наші серця,
Бо наша поточна пара
Прямує до свого кінця.
Та декому в серце закралась
Тривожна ще думка й сумна,
Бо до кінця ще зосталась
Як вічність, хвилина одна.
Тим часом невпинно проходять
За вікнами звичнії дні,
Хай смуток до вас не приводять
Ті лекції, часом нудні.
Бо нам все одно треба вчитись,
Не думать про лижі чи пляж,
В вікно не потрібно дивитись
Постійно на будній пейзаж.
Тебе, друже, він не зігріє,
Як жити будеш без мети,
Бажаю плекать свою мрію
Й щоб завжди був всміхненим ти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485325
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 12.03.2014
автор: Дмитро Овсієнко 86