О, як ті росіяни душу крають,
Що пестують у своїм серці зло.
Десятки літ живуть у нашім краю
І так чомусь ненавидять його.
Ненавидять вербицю і калину,
Козацький чуб і з квіточок вінок,
Зозулі голос, мову солов’їну
І запальні «Гопак» і «Козачок».
Ненавидять сорочку-вишиванку,
Трембіти звук в Карпатському краю,
Стару татарку – корінну кримчанку
І руського, що в землю вріс оцю.
Не треба їм ні волі, ані світла,
Раби царя – лежить на них тавро.
А вже горить, горить зоря досвітня.
Благословляє Бог нове добро.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485086
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.03.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)