За спинами залізної орди,
Підвислий час і той, неначе дикий…
По тих стежках, де ще не чути крику,
Але лише півхвилі до біди,
Блукає Вій і турбулентним видом,
Тривожить гір замріяні бескиди,
А день, як ніч,мов темний постріл в серце,
Й потворний чвал у серпантиннім герці,
Крізь ті літа, де у крові, не в славі,
Мідяний вершник їздив край Полтави.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484795
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2014
автор: Стяг