[img]http://www.proza.ru/pics/2014/02/26/1399.jpg[/img]
А Він весну
любив лелечу,
капіж, який
торочився зі стріх.
Але борня
лягла на плечі
за рідний край…
Із тисячі доріг
обрав таку,
що не вертала
додому,
де батькІвське джерело.
Стемнілося…
Отруйне жало
прошило серце…
Смертю залягло.
І на очах
у побратима
востаннє
посміхнувся і сказав:
«За нами сила
незборима…
Як жити хочеться…
якби ти знав…»
Не чути
снайперських гвинтівок,
весною пахне
зболена земля.
Ключами
пам’ятних листівок
лелеки
повертаються здаля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484753
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2014
автор: Окрилена