Я знаю... Я тобою захворів.
І це усе боюсь тобі сказати.
І коли Боги бачать весь мій сум,
Здається, ангелам всім хочеться ридати...
Я всім на світі зможу пояснити,
Що в тебе, Аня не земна краса.
Я пам'ятаю нашу першу зустріч,
В тебе була заплетена коса...
Я не скажу, що зустріч випадкова...
Із розуму звела твоя краса.
Я думаю, що ти є сущий ангел,
А твої карі очі як роса...
Пробач мене за те, що я не знав.
Пробач лиш через те, що закохавсь...
А коли скажеш - "Знай я не твоя!"
Я не повірю в ці слова. Не обізнавсь.
Ти знай, не обізнався я в тобі...
Лиш ти мені найкраща і єдина!
Не знаю я, що діється в мені.
Перед тобою я безпомічна дитина...
Пробач мене, що думаю про тебе.
Пробач, що лізу у твоє буття.
Та зрозумій, мені лиш ти потрібна...
Життя без тебе - це не є життя...
Я сподіваюсь що ми будем разом...
Вже раз відмовила, та це не є біда.
Я обіцяю, що тебе доб'юся,
І з уст твоїх почую слово "да".
Одне це слово, й полечу я в небо.
Та не впаду... Я знаю - ти моя.
В небі триматиме одна лиш думка,
А ще прекрасна усмішка твоя...
З тобою, Аня, хочу бути разом.
Не дивлячись на те, що скрізь зима.
Про тебе думка, сильно зігріває.
Про тебе спогад, й холоду нема...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484665
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2014
автор: Хворий Джентльмен