Пітьму перетворити в квіти,
Той морок, що в твоїй душі –
У цвіт весняний запашний...
Під осінь буде кінець світу:
Планета зійде із орбіти
Від тягаря своїх плодів.
А ти пройшов би, як завжди,
І змін ніяких не помітив.
Твою байдужість – в гучне свято,
Щоб і гірлянди, і салют,
Й актори із усіх усюд...
Але згорить веселий натовп:
Потужність свята в тераватах
Із сяйвом сонця нарівні.
Згорить усе, згорить на пні,
Два сонця – це вже забагато.
Твою харизму рухом волі –
В сніжинку, що летить в полон
Весни, тепла людських долонь...
Але і в цій нікчемній ролі
Мене і світ ти знов без бою
Підкориш, в рабство забереш,
Перефарбуєш нас (сніг теж!)
У чорний – звичний тобі колір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=48426
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.11.2007
автор: Ю. Калашник