Гудів реактор, тяжко дихав
У передвіщенні біди.
…Вона благала ніжно, стиха:
- Не йди, коханий мій, не йди!..
Буяли ночі перехрестя,
А він дивився у пітьму.
- Біжи, кохана, я вернуся!
- Без тебе, милий, не піду!
Чорніли хмари, серця нили,
Ряснів чорнобильський вогонь,
Все надто швидко променіло
І доторкалося долонь.
І хто міг знати як багато
Вже загубилося там доль.
Абсурдність призвела до втрати.
Чому? За що? Зіграла роль?
Одну хвилину помовчали…
Востаннє цілував вуста.
Обійми… Відстань… Зазвучала
Благання мить. Здригнувся стан…
- А як же, милий, наші діти?
Зупинка кроку… Затремтів.
- Я буду ще за них радіти.
Не плач, кохана!
Полетів.
Тривога в грудях, сила в м’язах
Та чиста мудра голова,
Він був відважним без наказів,
Пішов на подвиг - і нема…
Калюжі сліз, одвічне горе
На тисячі і на віки…
Ви пролили багато крові,
Загиблі там чоловіки!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483763
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2014
автор: Наталька Коваль