Раби з хльобалками* стояли біля кремлівської стіни,
Мов зомбі дружно всі кричали: - Ми не раби, раби не ми!
Ми нє хатім таво бєндєру, і нє хатім фашістов знов,
На нашей родінє атважнай і на зємлє сваїх атцов!
Раби волали, захлинались від ненависті і злоби,
А ланцюги їх оплітали, штовхали в пекло – до борьби.
Вони не думали, не знали, що божа правда - від душі,
Тому засліплені горлали: - Ми із Расєєй навіки!
Рабам здалась тяжкою ноша свободи, волі і добра,
Тому вони перелякались, знов захотіли до ярма.
І страх здолав, таки всі вийшли на площу міста, не Майдан,
І разом рабськи заволали: - Дайош союз! Расєю нам!
Раби так легко вже забули ту історичну правди суть,
Що се-ре-сер – тюрма народів їх нищив, гнітив...
Як забуть, що крім продажних партократів,
Та „слуг народу” очманілих, ніхто не мав в майбутнє путь.
Але як можна вже забути урок історії сумний,
Як Сталін „батько”- кровопивця країну в крові потопив.
А як забути всім гулаги, білморканали, соловки,
Катівні НКВД-істів, голодомори, колими...
Як важко рАбу усвідомить, що не людина він, а раб,
І прагне влади держимордів, убивць, кремлівських посіпак.
І не причина рабу мова, добро на мовах всіх – добро,
Якщо в душі є Бога Слово, то вже не впустиш в серце зло.
Ті, хто свободу не цінує, мабуть це не його доба ,
І „старший брат” його спасіння, бо все що в нас – його земля.
Та вся біда лишень у тому, що ми не мали б того зла, аби не той,
Який за двадцять років так і не вичавив з себе раба!
* хльобалка - ложка
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482822
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.03.2014
автор: Олекса Світлий