Проходять дні в порожній тишині.
Спливають, залишаючись у вічності.
Ця вічність є десь там, в моїй душі.
Лежить тавром забутої недійсності.
Гнітить її погода людських слів.
Вона живе, бо сонце ще жевріє.
І є надія на взаємність почуттів,
І вірить, що нещастям вже не захворіє.
Не контролюючи своє життя,
Кладе у руки Вищі всі надії.
Але і в цьому світі є рука,
Яка вже її серцем володіє.
Усе це не про нас: кокетство, жарти...
Мовчання поглядів - усе, що душу гріє.
Та вільне серце він не зможе так забрати,
Хоч, може, ця любов ніколи не зітліє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482594
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2014
автор: Kosmo