Там Аттіла зарив сокиру війни –
У тім місці росте секвойя.
Я нічим, моє сонце, не завинив
Перед світом й перед тобою.
Пару років пройде і у тім краю ж
І секвойї робитимуть луки.
Об’єднаються проти щасливих душ
Славні воїни Чінгачгука.
Розізлюся, спалю секвойю ущент,
Й посаджу розлогого дуба.
Розмочу сокиру попід дощем
І віддам її лісорубам.
Хай рубають вони секвойї й дуби
Заіржавілим тілом сокири!
Я не вірю, сонце уже тобі.
Та, мабуть, і собі не вірю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482157
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2014
автор: Кот Єльпітіфор