Скажіть мені – куди оця дорога,
Як не на плаху, то куди – кажіть,
І хто моє село – гірку небогу
Доводить до останньої межі?
Який пророк, який такий Месія,
В який проклятий і продажній вік
Колиску духу, віри і надії,
Немов непотріб, кинув на смітник?
Свята земля лабетами прогресу
Затиснута – ні подиху, ні сил,
І множаться в моїх одвічних кресах
Розвалля хат та стогони могил.
Та у садах – знівечених і кволих
Озветься соловей, як пілігрим…
Зруйновані корівники і школи
У світ волають докором німим.
Бо не дає Мамоні він спокою:
Земля Вкраїни – золотий запас.
Лягають села прахом під косою.
Так роблять територію із нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482110
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.02.2014
автор: stawitscky