Я говірким буваю й мовчазним,
Замкнуся у собі, неначе в хаті,
Життю радію і буваю злим,
Буваю злиднем - інколи багатим…
Приходить час і я плюю на все,
Схиляюся, як хтось говорить щиро…
І радістю фарбується лице,
Коли над нами чисте небо миру.
Всміхаюся й радію у душі,
Коли беру внучат своїх на руки,
Яка ж то радість - рідні малиші,
Мої чудові, щирі, ніжні внуки…
Зібрати рід наука не проста,
Кожен живе прив’язаний до хати,
А рід живе в розкиданих містах
І довго їх приходиться чекати.
Буває часом сяду і мовчу…
Перебирає в пам’яті прожите,
А інколи,як біль в душі – кричу
І так кричу, немов несамовитий…
Живу, як всі і не рахую літ,
Родинне дерево збираю для малечі
І хай чоло вкриває рясно піт,
Сила ще є і ще надійні плечі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482094
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2014
автор: Віталій Назарук