Затамувавши подих свій,
Сидять дівчата і хлоп’ята.
Розмова йде про чийсь пекучий біль,
А на екрані – вся дев’ята рота.
Ми бачили все це лише в кіно,
А хтось насправді помирав в атаках.
Афганістан- це болю джерело,
Афганістан- це важко передати.
Там падали в бою в чужій землі
Безвусі хлопці та бійці бувалі
Труни везли небесні кораблі,
«Чорним тюльпаном» їх чомусь назвали.
Не передати горя матерів,
Які за ніч старішими ставали,
Не дочекавшися своїх синів,
Вони від болю вдома помирали.
Сьогодні ви - історія жива
Ті, що живі вернулися додому.
Ми розуміємо ваші слова:
- Не дай Бог пережити це нікому.
Спасибі, Вікторе , за те,
Що побратимів ви згадали,
Що ви сьогодні школярам
Про їхній подвиг розказали.
Бо нині всі вони - в ліцеї,
А завтра , якщо скажуть їм,
Одягнуть солдатські шинелі
І, як «афганці», приймуть бій.
Так на роду написано мужчинам -
Край захищати і свою сім’ю.
Тоді стане мужчиною хлопчина,
Як волю загартує він свою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481375
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.02.2014
автор: Паснак Марія