Як поглянеш з гори на заплавини,
На смарагдовий блиск комишів,
На ті далі, до сині розплавлені –
Враз тепліше стає на душі.
Під горою спокійними звивами,
Тополиний збираючи пух,
Ти із гирлами-вусами сивими,
Наш статечний хазяїн, наш Буг,
Все пливеш і пливеш, оглядаючи
Гомінливі угіддя навкруг,
Буркотливий і добрий, співаючий,
І наставник, і батько, і друг.
Ти буваєш і хвилями зморщений –
Значить скрута на плечі лягла,
То аж світишся, сонцем навощений, –
Це як буря та мимо пройшла.
І неспішно пливеш, по-солідному,
Плине час, плинуть води твої,
Вчиш спокійно простому і гідному –
Жнивувати, як ті ратаї –
Наші предки, чиїми оселями
Щедро всипав ти схили балок,
Дбав, щоб люди тут жили веселими,
І щоб затишно в хатах було.
Між хатами ти вулиці виснував,
Помережив садки-килими,
І без всяких там "ізмових" висновків
Дбаєш нині, щоб жили і ми.
Ти у нашім краю за отамана,
Ми – і слуги, і кіш, і сім'я.
Хай же буде ніколи не зламана
Найпростіша ця мудрість твоя!
Бо – поглянеш з гори на заплавини,
На смарагдовий блиск комишів,
На ці далі, до сині розплавлені, –
Враз світліше стає на душі.
Ти німієш, вбираєш пожадливо,
Зором, серцем своїм – всім єством –
Все, що предки тобі заощадили, –
Це спокійне життя торжество.
Збережем неспростовані істини,
Та підемо з добром до людей,
Та з руками і душами чистими,
Та без всяких сумнівних ідей!
[b]грудень, 2003
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480696
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2014
автор: Ник.С.Пичугин