вона часто одягала светри навиворіт,
бігала босоніж по холодному кафелю,
любилв вранішнє сонце та ароматне латте у чашці.
потім метро, зупинки, універ,
купа знайомих, незнайомих, дорога назад,
холодний вечір вдома з бокалом вина
та самотньо увімкненим телевізором.
книга, мрії про краще життя
та допита бутилка до дна.
звичайний день звичайного життя,
коли навколо міліон людей і водночас нікого,
нікого рідного та свого,
коли немає часу навіть завести кота.
вона старих стандартів,
епохи ще коли стрілялись на дуелях,
коли боролися за серце дами...
того й одна, того і гріє зранку лише кава й светр.
вона була зігріта одинокістю зповна,
вона була допита тим, кого цікавив лише флірт,
відносини на рік, й слова типу "прости-прощай",
а потім знову окривавлена душа,
а зранку светр й кава,
увечері - бокал вина...
а в голові - протяжна стрічка мрій та спогадів сумна.
в грудях, як в клітці серденько мале,
бажає жити й вірити, в надії снити.
якби ж хто зміг її сердешну полюбити,
якби ж, якби...
та з часом - огрубілий погляд, розчаровані слова.
вона любила колись чай, морозиво й цукерки,
на зміну їм прийшло латте, вино й холодні дні.
її дзвінкий веселий сміх змінив більш стриманий, закритий.
нема наївності в очах,
лише горить крихка надія й віра, що прийде хтось,
хто буде гріти її душу й тіло зранку,
хто більш не мовить злісних слів "прости-прощай",
хто поглядом промовить "я лишусь, ти тільки завари мені зелений чай...."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480045
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2014
автор: Annaleto