В Карпати осінь завітала,
упала смутком на луги,
на буйні трави, на ліси,
на ген розкидані вершини.
Та є у смутку тім краса,
якою повниться душа,
немов ріка струмками.
Он доли – золота потік,
там верби гнуться над водою,
калина повниться жагою
й не налюбується красою
своїх зоріючих намист.
Там зграйки вільх,
кущі бруслини, крушина,
а де-не-де свічки-тополі,
що видивляють свої долі,
яка пропали, наче свист
тієї милої пташини…
А далі буки, як опришки,
що нарядилися до свят,
та все – у жовті свити.
А поміж ними тут, то там
багряні клени, в’язи і осики…
А вище, вище – ген, аж на горі –
смерек струнких веселий сад.
Лише берези білі в ряд –
свої подоли заголили,
немов он золотом бродили –
і вже ось їх хустини
на сонці ватрами горять.
А полонини! –
У копах яфен, кам’янок, малини –
то все Карпат священна благодать!
Створено у 1985 році, м. Івано-Франківськ
Опубліковано: 1. "Калинове вино". Львів: "Плай", 2005. 96 с. – С. 33;
2. Антологія Бойківського краю. Дрогобич: «Коло», 2007. 724 с. – С. 427 – 428.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479975
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2014
автор: Т. Василько