Крокую я знову – гордою,
Ховаю в собі біду.
Величною
І холодною,
Нескореною іду.
Душа тобі вслід -
Не тягнеться.
Обірвані проводИ!
Не вИрулить.
І не станеться.
За мною ти
Не ходи!
Очима, як блискавицею
Спалю тебе -
До основ.
У серці, що стало крицею,
Нема тобі місця знов!
До іншого десь
Прихилиться
Та жінка,
Що біль несе.
Тобі ж мої сльози -
Виллються.
Розплата прийде
За все.
*************
Немає тобі прощення.
В своєму мілкому горі
Забув – мені ЖІНКА ймення!
А я – хворіла тобою.
А я – довіряла таїни.
Ділилася сокровенним.
А ти і не думав танути.
Ти різав – ножем по венах.
Ти на життя жалівся,
Лив без упину сльози.
Мужчиною народився?
І хочеш, щоб жінка – з вОзу?
Усе би тобі - маніжитися,
Не дивлячись на сезони!
Одному в житті – не вижити!
Згадай ти про Робінзона!
І він – в самотІ пронизливій
Шукав до людей стежинку!
...І як в тебе думка визріла
Образити душу ЖІНКИ?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479968
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2014
автор: Ірина Лівобережна