Проща

[img]http://img.readtiger.com/wkp/ru/Grave_of_Taras_Shevchenko.jpg[/img]


На  прощу  до  Тараса,  на  гору  Чернечу
Збіговисько  вовків  і  кнопкодавів  у  шкурі  овечі.
Просять,  молять  у  Пророка:  «Добав  ти  нам  строку.
Он  уже  вибори  на  носі,
А  у  мене  стоїть  хатина  гола  у  Форосі.
Я    ж  також  не  хочу  відставать  від  моди.
Із-за  моря  мені  везуть  ліс  червоної  породи;
Для  охорони  мого  раю    із  Хокайдо  –  крутого  самурая;
Ще  й  монаха  аж  із  самогоТібету,
Щоб  молився  за  «многая  лєта».
Святий-пресвятий  наш  Боже,
 Без  мандата  хто  мене  розтаможить?»
Другий  каже:  «У  мене  жінка  на  три  роки  старша,
А  мені  подобається  моя  секретарша.
Он  в  Африці  король  гарну  звичку  має,
Він  щороку  з  тисячі  красунь
Одну  вибирає:  молоду,  вродливу,
А  найголовніше  –  незайману,  цнотливу.
І  хоч  сам  я  не  жеребчик,
Але  хочу  мати  свій  малий  гаремчик».
Тарас  каже:  «Ну  ти  і  морока,  
Ти  звернувся  не  до  того  пророка».
«А  я  пам’ятаю:  до  вас
Приїздив  чоловік  маленький,
Поклонився,  помолився,
Поклав  віночок  гарненький  від  душі.
Так  у  нього  гарем  більший,  
Ніж  у    турецького  паші.
Обрізання  він  не  робить,  ходить  у  вишиванці,  
Йому  каву  у  постелю,
Легкий  секс  уранці.
Побовтався  у  басейні,  подзвонив  до  Віті
І  гайда  на  кастинг,  шукать  Нефертіті.
60х90  –  це  вже  не  конфетка,  запалені  мізки.
Жадають  Німфетку.
І  конкурсам  краси
Вони  вже  не  раді,
Відтягуються  на  повну  лиш  на  гей-параді».
Тарас  питає:  «То  хто  ж  це  там  великий  гарем  має?»
«А  той  ректор,  що  співає».
«Знаю  я  такого,  він  сюди  захожий.
А  подивишся,  послухаєш  –
Просто  агніц  Божий.
Вакханалія  така,  сам  чорт  зламає  рога.
Содом  і  Гомора…  Куди  не  глянь  –
Не  вистачить  сірки  в  Бога.
Спалить  до  тла  шуширу  із  мразі,
Царків,  князьків,  що  вилізли  із  грязі.
І  сучих,  і  бісових  дітей,
Що  злились  в  екстазі.
То  хто  ж  довів  мою  Україну
До  такого  стану?
То  за  що  я  відстраждав  
В  степах  Казахстану?
Заткніть  мені  вуха  і  закрийте  очі.
Я  не  хочу  чути  і  не  хочу  бачить  ані  вдень,  ні  вночі,
Як  над  Україною  зависають  домоклові  мечі.
Біда  накочується  з  усіх  сторін  і  разом:
Бочка  з  дьогтем,  бочка  з  кризою,  
З  порохом  і  з  газом.
Тільки  й  жди:  хто  коли  і  звідкіля
Нам  підсуне  фітіля.
Може,  ті,  що  із  нар  
Піднялися  аж  до  хмар?
А  може,  той,  що  із  штазі  вийшов  у  князі?
І  сидить  тепер  в  Кремлі,  запалює  фітілі?

А  може,  поворожить  на  кавовій  гущі:
Чи  немає  когось  із  Біловезької  Пущі?
Дядьки,  що  живуть  у  крайній  хаті,
Скажуть:  «Знов  євреї  винуваті».
Я  дивлюся  на  нашого  брата,  
Як  на  танцюриста-мудака,
Якому  завжди  щось  заважає
 Станцювати  гопака.
Он  американці  пишаються  своєю  країною,
Знаменитими  гірками.
Англійці,  росіяни,  французи  –  легендарними  четвірками.
Ліверпульська,  бригада,  мушкетери.
І  наша,  мов  ті  сутенери,
Забили  стрілку  в  Каневі,
Випили  пива  бочку
І  не  поділили  на  Банковій  точку.
У  цій  четвірці  –  уся  наша  сутність
Від  мозку  кісток  до  голови.
Як  не  до  чарки  тягнемося,  
Так  до  булави…
Оце  такі  ми,  панове:
І  не  святі,  і  не  набожні.
І  коли  в  бій  не  вступаєм,
Ми  непереможні.
Майже  200  років  молюся  за  вас  усердно,
Нині  каюсь,  що  лаяв  німців  і  поляків  немилосердно.
Дісталось  і  особам  Старого  завіту.
Каюсь,  що  не  дописав  два  рядки
До  свого  заповіту:
«За  поета,  за  пророка,  за  співаючого  барда
Не  забудьте  пом’янути  пана  Енгельгардта»
І  нехай  на  вашому  столі
Завжди  будуть  хліб,  сіль,  сало  і  чарка.
Любіть  Україну,  як  любила  Карася  Одарка,
Як  Мокрину  –  Луїджі,  як  Лауру  –  Петрарка».


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479949
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2014
автор: Анатолій Куценко