Випадково прослухав дебати Жиріновського і Бузини в Москві на якомусь ринзі і так стало прикро за останнього, що я згадав давно написаного вірша з іншого приводу, але мені здається доречного у цій ситуації.
Навіяно було соромливим зізнання що він з України . якогось співака з Полтави на телепередачі із Москви.
В скрутну годину, в тяжкі дні
Народ український на чужину подавався:
В Канаду, Штати, за моря і в москалі –
І там залишився й додому не вертався.
Я не про те, чим там помазано на чужині,
Що більшість з них Вкраїну забувають,
Мені це байдуже, не байдуже мені
Що у Москві вони свою державу „хають”.
Я їх запитую чому?
Українець за морем діточок української навчає,
А у Москві Вкраїна „окраіною” бачиться йому,
Він нашу непокірливість російським матом покриває.
Так, рабства триста літ пройшло недаром,
Вдалося багатьох ущербними зробити, але не всіх,
Уже проснулася й розквітне гордість українців незабаром,
Ми всі московські вигадки піднімемо на сміх.
Тоді артист з Полтави гордо скаже що з Полтави,
А той, хоча б померти в Київ поспішить,
Тому, що вислів «Рідна земле» придуманий не для забави,
Тому, що в серці кожного українця Україна дзвенить.
Грудень 2009 року.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479821
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.02.2014
автор: Леонід Ісаков