Ранку мій, туманом опечалений,
Ти кого наміривсь залякать?
За твоїми добрими плечами
Всі надії й янголи стоять.
Їм вже просто нікуди діватися,
Бо терпіння вийшло за межу.
Не хотів народ за камінь братися,
Але взявся. І чому – скажу.
Ні, не голод нас довів до відчаю,
Слава Богу – юшка є і хліб.
Просто влада узялась за звичаєм
Українців повертать в хохлів.
А відтак – направо і наліво
Зневажати гідність і права.
І стихія лютої наживи
Потопта пішла по головах.
Вивчилась прислужниця Мамони
Напускать служивих, яко псів.
І,упившись до горла солоним,
Врешті люд вудила закусив.
І стоїть упевнено і твердо,
І надії приклада до ран…
Ранку мій, не будь таким упертим,
Розжени непевності туман.
Освяти далекі горизонти
Теплим сяйвом завтрашнього дня –
І тоді повіримо в щедроти
Голубого вірного коня!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479383
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.02.2014
автор: stawitscky