Бабціне тихоголосся біля телевізора,
Чи наші сучасні бабусі.
«Це колись так володорювали,
Що ні хліба не було, ні гроші, -
Пізно ввечері язикувала
Бабця мовчки актрисі кіношній.
Телевізор дивилась й дивилась,
І онуці міській шепотіла:
--Ц е – нічо, що звільнили, звільнилась,
Би́ – війна не спекла вавки сіллю.
Ти, кіно, все показуєшь – о́дне :
Хто де ґавкнув і з ким хто зустрівся.
А в селі мораторієм дохне
Пів країни без прав земель-лісся.
І мовчать влада і журналюги.
Пишуть лиш за кудах кандидатів.
Ти, онучка, в мережі – погу́гли –
Мо́, де – є правду пишуче браття...
Знов валюти ніяк не купити.
Хоч не маю грошей – трохи лячно.
Точуть он,на Грушевського, бритви
Що ж...тренують вбивати смілячих...
Мо́ю бабцю – з села не пускали,
Умовляли в,язниці й безкрайя.
Ти – вчись! Вчись виживати! хоч салом.
Чи лишатися тут – я не знаю.
09.02.14 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478912
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.02.2014
автор: Юхниця Євген