- Знаєш, що таке ніжність?
- Знаю. Ваші жіночі штучки.
На це захрипіла сміхом.
Накрила холодними пальцями його очі.
Проти волі - чи в сон,
чи в марево одразу,
як клацнуло...
Він не бачив ні себе, ні того, що довкола.
Почув:
- Микит-... - обірвала ім"я,- він вже не дише...
-...не дише.- сам пролунав за нею.
Холодне тільце малого сина було поруч.
Було поруч і щось більше, страшне.
Приречення довгих років примирення, що це сталось. Це ось сталось з ними. З ним. Його малий син, який ще мить тому питав про слона в музеї, пахнув молоком і косився, як мама, коли сердилась....Зараз стигне тілом, бо неживий.
Від.
Від чого?
Нижче живота ссудомило.
- Ти не зможеш. Ти не посмієш мене теж залишити...
Її гаряча міжніг-вогкість ковтнула його цілком.
-Де син? Де світ? Де та страшна війна і безмайбутність?
-А...а..а...
Ніжно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478858
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2014
автор: Маріанна Вдовиковська