Бездонні небеса зорять на землю,
Ліловий погляд ніжно проникає
На мудрий ліс, що солодко так дремле,
На молодість смарагдового гаю.
Небеснеє світило промениться,
Проміння золотисте аж за пруг,
Береза, мов красуня білолиця,
Леліється рум’яний виднокруг.
Стоїть хатинка біла, чепуриста,
Буяють вишні в щедрому цвітінні,
Калина дожидається намиста,
І срібнодзвонять нотки солов’їні.
У бур’яні, під деревом розлогим,
Маленький хлопчик нишком заховався,
Він марив про козацькії пороги,
На те, що доля буде, сподівався.
Його дитинство пестити не стало,
Вже в одинадцять років сам один,
Та серденько повік не забувало
Щасливих, безтурботних ще хвилин.
У морі мук людських давали силу
Матусі ласки, батьківські слова,
І те, що дід розповідав уміло,
Й сестри турбота, й мудрості жнива.
Хлоп’яче серце ніжно гріла мрія,
Не дивлячись на те, що пережив,
Він сотворив «Слепую» і «Марію»,
Черпаючи із життєдайних нив.
На власні очі панщину узрів,
І тілом власним муки всі відчув,
Зростав він у родині кріпаків,
Та вольним козаком по духу був.
Переступав життєві перешкоди,
Сміливе прагнення у душі несучи
Крізь шквальні хвилі бурної негоди,
Бо жити не хотів він гниючи.
І Божий дар лише міцнів з роками,
Пророком мудрим стало те хлоп’я,
Його ім’я не стерти вже роками,
В історії живе його ім’я.
Проникливого, навісного слова,
Що жалило нещадно, мов кинджал,
І цар, і пан боявся… Лиш діброва
Підтримувала біль душі і шал.
Супроти Голіафа постав, немов Давид,
І мовою палкою, немов огнем обдав…
В поезіях відроджується дивний краєвид,
Спекотний біль думок, потік жагучих лав.
Мойсей незламного вкраїнського народу,
Він кожну мить життя запалював серця,
І вів людей безстрашно крізь вогонь і воду,
Кривавий піт утоми стираючи з лиця.
Могутній Прометей, народу покровитель,
Своє життя віддав безжальним ворогам,
Священне слово – зброя, а небокрай – обитель,
Безцінний спадок він залишив усім нам.
Це всіх часів герой, це Байрон український,
Романтик у душі, у дійсності борець,
Він поглядом своїм глибин сягав безвісних,
Наповнював свободою мільйон людських сердець.
Жарів безсмертям погляд жагучого поета,
В письменницькій зброярні кував поеми він,
Ніколи не боявся ворожого багнета,
З його майстерні чутно хорея передзвін.
Немов Спартак повстав, покликав за собою,
В смертельний бій позвав, народ розворушив,
Посунув проти влади пекельною війною,
А корінь того полум’я і цар не притушив.
Голос, що пронизує буремнії роки,
Душі вкраїнської розкутий, вільний поклик,
Нестримний в своїй волі, покірний навпаки,
Глибин найпотаємнішого дотик.
Про нього безліч можна придумати рядків,
Священним даром слова сіяв, мов зоряниця,
Гарячий дух свободи до смерті в нім кипів,
І очі сонцесяйні повнила блискавиця.
В посутенілі вічі дивився він не раз,
Та паща смерті чорна його не доконала ,
Фізично світ покинув, духовно – серед нас!
Хоча в сучасності нам цього вже замало…
Як хочеться відчути свободи дух безмежний,
Щоб знову зігрівали пророчі ті слова,
Щоб дарував надію на краще день прийдешній…
Нам думи Кобзареві – як луку тятива!
До нього я звертаюся, до батька України,
За душу його праведну я Господа молю!
Ніколи перед ворогом не падав на коліна,
І були мислі сповнені народного жалю.
Ти чуєш, батьку рідний, як плаче твій ревучий?
Чи бачиш, як марніють смарагдові поля?
Озвись грозою дикою, хай голос твій могучий
Пройдеться Україною,прокинеться земля!
Наповни наші душі вщерть завітною любов’ю,
Готовністю життя віддать в бою за рідний край,
Не дай розтоптувати землю, зрошеную кров’ю,
Могуття мислі й мужність нащадкам передай!
Із вікових безодень до кожного із нас
Звертаєш погляд свій, проникливий і пильний,
Настане ще хвилина, година, день, той час,
Коли повстанеш заново, у повній силі, вільний!
Зазолотився колос, рокоче громовиця,
Тобою вітер свище і двиготить земля,
В тобі народу серце, безцінная зіниця,
Твої вуста – діброва, а думи – то поля.
Зоріє сонце яснокриле в бурякових хмарах,
Потужно шибає Дніпро об кручі предковічні,
Так підійнявся ти, Тарасе, мов раптовий спалах,
Нам шлях в майбутнє освітив, і сяятимеш вічно!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478538
Рубрика: Поема
дата надходження 10.02.2014
автор: Юлія Кириленко