Прозориться день в кришталевій оправі,
І мружаться вікна від сонця цілунків.
На пригірку сніжнім натхненно так славить
І зиму, і світ увесь, - гайворон лунко.
Осяйно-блискучий, у масть чорносливу,
Злякатись чи ні? - водить оком крилатий.
А потім підскочив до мене й поштиво
Немов би вітаючись, каркнув завзято.
І я розсміялася дзвінкоголосо:
Чого іще треба людині для щастя?
Коли навіть птах, цей маленький філософ,
Стрічає мене, як подругу найкращу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478473
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.02.2014
автор: Ірина Хміль