Давай жити по-справжньому. Не існувати.
Дихати солодкими поцілунками й спілістю вишні.
Розправивши крила,будемо високо літати,
Спаливши минуле й відкинувши спогади лишні.
Торкайся мене своїми теплими від морозу вустами.
Цілуй у плече та ніжно і трохи незграбно…
Дивуй мовчанням й недописаними листами.
Викради мене із обійм вітру трохи нахабно.
Розпали вогнище,щоб зігріти руки зимою.
Обійми мене так,щоб шкіра бриніла теплом.
Запалюй серце пахучою і ранньою весною.
Накрий мене ковдрою,ніби лагідним крилом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478365
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2014
автор: Прокудіна Вікторія