[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=2nO4b3vJ80o[/youtube]
Ми загублені діти твої, Україно,
ми не встали з колін, хоч ти шанс нам давала не раз,
ти пробач нам, пробач, що були ми наївні,
що повірили свято в нікчемний словесний маразм.
Малодухі зреклись хто землі, а хто мови,
ті, що жадібні й наглі, привласнили наші скарби,
на безчинства ми їхні дивилися мовчки
і дурили себе, що ми вільні, що ми не раби.
Ти повір, Україно, ми розправимо крила,
доведемо, що нація ми, що ми гордий народ!
Ти повір, Ти повір, ми розправимо крила,
доведемо, що нація ми, що ми гордий народ!
Дай нам розуму, Боже, наснаги і сили,
дай прозріння, щоб ми розпізнали, хто справжній пророк,
Ти повір в нас – і ми ще розправимо крила,
доведемо, що нація ми, що ми гордий народ!
Ти повір, Україно, ми розправимо крила,
доведемо, що нація ми, що ми гордий народ!
Ти повір, Ти повір, ми розправимо крила,
доведемо, що нація ми, що ми гордий народ!
Створено 17.12 2006 р., 13.01.2007 р.
Опубліковано: "Гомін Підгір'я". Альманах, вип. V. Дрогобич: "Посвіт", 2007. - С. 84 -85.
[i]Музика Євгена Заставного[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476746
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2014
автор: Т. Василько