Ми труси всі, і я боюся
За всіх дітей і матерів…
Міста всі кров’ю облилися,
Неначе світ «отетерів».
І де взялися ті «Титушки»
Що душі на клаптинки рвуть?
І до яких пір рвати душу?
І до яких пір це терпіть?
Нас всіх гнітили, та не били,
Принижували, та не так.
І не один ми вік терпіли,
Але сьогодні в світі жах.
І не коріть, не розривайте,
Країну, матінку мою,
І долю дітям не ламайте,
І припиніть людську війну.
Дивіться, як укорінилась
Корупція і проізвол,
Що вся країна опинилась,
Як коршун вкрив її дефолт.
І хто такі оці «Титушки»?
Чи це наглядачі рабів?
І хто зховав за ними «душки»?
Але це... ясно і без слів…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475325
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.01.2014
автор: Лепесток