Світ що поза нами

[i]"Мистецтво  повсякденного  хуліганства  
стає  виявом  екзистенціальної  свободи  людини".
(Із  перед  останньої  промови  Паші  Дикого  в  гаражі)  [/i]

 [b]«Нове  життя»  це  тавтологія,  бо  всяке  життя  це  і  є  нове,  і  всяке  нове  є  уже  життям.[/b]

Тріумфальні  моменти  нашого  буття  можуть  відбуватися  протягом  усього  нашого  існування  незважаючи  на  буденні  проблеми  чи  неприємності.  Це  не  роздвоєння  особистості  це  ширина  особистості.  В  сприятливих  умовах  тобто  мирних,  відтак  спокійних  (увага  в  цьому  реченні  важливий  порядок  слів  і  сенсова  послідовність)  є  можливість  зануритися  в  глибину  проживаючого  моменту.    
Допомагає  мистецтво!  До  прикладу  вірші  чи  проза  ведуть  дальше  аніж  наука,  в  них  можна  більше  сказати,  в  них  окрім  логічного  можна  вкласти  естетичне,  емоційне,  і  ще  щось  вкласти  що  ще  неназване,  невідоме,  вкласти  те  чого  логіка  ще  не  розкодувала,  не  визначила.  Скульптури  чи  картини.  вони  наче  наділені  більшою  свободою,  вони  на  відміну  від  філософії  не  патетують  «головне  свобода!!!,  ми  йдемо  до  свободи  і  все  зробимо  для  того  щоб…»  творячи  нове  вони  і  є  свободою.  Мистецтво  не  говорить  про  свободу,  мистецтво  чинить  свободу.      
Подібно  мистецтво  яке  має  за  завдання  вивести  нас  на  нову  ділянку,  новий  дискурс,  короче  на  щось  нове.  Нове  не  тільки  потрібне  для  того  щоб  позбутися  засмерділого  старого,  воно  є  конче  необхідною  базою  творення  всього  ефективного,  поступального,  корисного,потрібного,  життєво  необхідного.  А  що  таке  порозумнішати  –  це  осягнути  нову  думку,  саме  нову,  своїм  усвідомленням  огорнути  раніше  незвідану  ділянку  чогось.  
То  правда,  що  самопожертва  веде  до  найбільшого  щастя.  Занурення  в  миттєвість,  повне  віддання  себе  в  цей  даний  момент,  в  момент  у  якому  існує  бурхлива  стихія  що  веде  вперед  в  нове.  Завдання  мистецтва,  культури,  релігії,  молитви  тут  однакове  –  допомогти  людині  зануритися  в  момент,  підготувати  людину  до  того  як  момент  вічно  змінного,  ніколи  не  скучного,  завжди  нового  поведе.  Скажімо  не  може  нам  бути  цікавим  те  що  ми  вже  знаємо,  те  що  ми  самі  робимо  як  люди,  нас  освіжити  тобто  дати  нам  життя  може  лиш  той  весь  живий  світ  що  поза  нами  (даруйте  за  будискість)  тобто  Бог,  якщо  правда  ви  ще  духовно  живі  і  вірите  що  такий  світ  поза  вами  взагалі  існує.
Нове  життя  це  світ  поза  нами,  а  світ  поза  нами  це  Бог  і  в  ньому  все  завжди  нове.  Бог  це  світ  поза  нами.      


[b]Казка  про  Гірчичку  [/b]
Одного  разу,  у  світі  золотих  кавунів  та  казкових  гарбузів  жила  собі  Гірчичка  -    найменша  із  насінин.  Вона  була  маленька  на  зріст  і  либонь  найхудіша,  через  що  і  не  рідко  наражалася  на  кепкування  з  боку  своїх  сусідів  і  знайомих.  Якось  до  Гірчички  прийшла  її  колєжанка  Сємочка  і  сказала:  «ти  мала  молокососка  гірчична,  подивись  на  себе,  ти  своїми  розмірами  ні  на  що  не  годишся,  з  тебе  ніколи  нічого  не  буде,  ніколи  не  повірю  що  з  такого  ніщо  може  бути  шось».  
Але  Гірчичка  повірила.  Не  знаю,  звідки  у  неї  знайшлися  внутрішні  сили  повірити,  (може  це  закладено  її  природою,  в  її  рефлексах  самозбереження),  але  вона  повірила.  І  коли  настав  час  Гірчичка  попри  всі  базікання  лихих  язиків,  лягла  у  землю  і  пустила  свої  маленькі  корінчики  вглиб.  
   

Довідка:  Гірчиця  чорна  (Brassica  nigra,  синонім  —  Sinapis  nigra),  родина  Капустяних  (Brassicaceae)  -  хоч  й  однорічна  злакова  рослина,  але  росте  дуже  швидко.  З  маленького  зерна  за  один  сезон  виростає  до  4  –  5  і  більше  метрів.  висоти.  В  умовах  Палестини  за  кілька  перших  тижнів  після  посіву  виростає  3–4-метровий  гірчичний  кущ.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475077
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.01.2014
автор: Андрій Дацків