Сьогодні вдень нарешті зрозуміла,
Я спостережлива,
тому помітила таку закономірність,-
Людей немає повністю щасливих,
Вони не можуть, а може вже не здатні
жити спокійно.
Коли усе гаразд, більшість із нас скучає,
Ну не звично, мабуть, що проблем немає.
Тоді людина озирається і знов знаходить те,
Що не тривожило, а зараз монотонно дошкуляє.
І ось ізнову з'являється заноза,
І привід жалітись і нити.
І можна вже когось дістати,
І трошечки позаважати жити.
Чомусь, на підсвідомості самі,
Ми вірші пишемо сумні,
І пісеньки вмикаємо печальні,-
Мабуть, грішно щасливо жити на Землі.
Тому не дивно,що із ранку з десяти осіб,
Лиш ти один всміхаєшся мені.
Єдиний мій, ти ж не такий як всі!
© (Анна Діденко. - 2014 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474714
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.01.2014
автор: anna zakohana