Якби ж могла і справді вбити словом,
Я б не лишила й сліду за собою,
Я б стерла шкуродерів в сірий порох,
Сплативши їм почесну ренту болю,
В якій вони тримали нас три роки
У страху голос… голову!!! підняти!
Зробивши із броні вуаль – неспокій,
Щоб на морозі місяці стояти!
Убивши хлопців, що хотіли жити!
Хотіли бути українцями в країні,
Де їм не кинуть в очі крихти,
Їх мрій, розмазаних по стінах
Палаців, вілл і замків влади.
Хотіли не стояти на колінах,
І бути віслюками, виродками зради,
Як ті, що натискали на курок
І хизувалися розгоном і знущанням.
Але настане і для них свій строк,
Дітей зневага – це найбільше покарання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474584
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2014
автор: Долинська Людмила