Бога вбили у січні, у Києві.
снайпер цілив у нього з точністю.
ятагани, кийки хан-Батиєві,
й матері сам-на-сам із самотністю.
по бруківці лилася кров.
чорніло небо від підпаленої гуми.
терпець ввірвався. час не для розмов.
та не по тим, чомусь, так плачуть тюрми.
А Україна піднялась з колін,
і душу, й тіло, все кладе на розтин
немає болю, бо в серцях адреналін ,
та й з автоматів усих душ не перекосять.
ти вибач, Мамо, за оцей Майдан.
то просто Україна заридала
ми кров"ю плачем, поки той тиран
приціл лаштує й білі покривала.
Боже, Боженько, невже осліп?
Як після цього в тебе вірити?
ми ж не їмо кроваво-чорний хліб,
як міг ти (знову) нас таким катам довірити?
А Бога вбили у січні, в Києві.
куди ж тепер нам, залякані душі?
у боротьбу із брехнею й Батиями
і проклинать Грушенківськії груші.
Здається, коли людям моєї країни найтяжче , Бог завжди бере відпустку. Завжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474494
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2014
автор: Дивна