Благає батько: Син зажди,
Не поспішай у цю халепу,
Бо це не іграшки, в які
Ти граєшся із пересердя.
Це ж не протест, це вже війна,
Війна між владою і тими,
Хто завтра стане у керма
І також буде, як ті свині.
Ні! Батько, ти не розумієш,
Я за країну тут стою,
За нашу рідну Україну,
За неї битися я йду.
Я знаю, сину, та чи варто
Ломитись в стіну навпростець,
Щоб лад змінити у країні
Нести потрібно важкий хрест.
Потрібно бути завжди чесним,
І друзів чесних віднайти,
Потрібно об‘єднатись разом,
Бо разом легше в бій іти.
Навчайся добре, одружися,
Дітей навчи любити мир,
Навчи любити українське,
Хай навіть в світі ти один.
Зміни країну через себе,
Зміни себе заради всіх!
Ні! Батько, так це дуже довго,
Вже краще вигнати всіх тих.
І син від батька відштовхнувся,
Пішов у бій, туди де всі,
На барикади, і каміння,
Підняв з калюжі на землі.
А батько голову понурив,
Але пішов за сином вслід,
І поруч був, коли навколо
В пожежі буси зайнялись.
Аж раптом бачить, із вікна
У сина цілиться рушниця,
І притискаючи дитя,
Піймав ту кулю собі в спину.
Повиснув батько на плечах,
А син питає, що з тобою?
Нічого сину, я віддав
Твій борг війні за перемогу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474389
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.01.2014
автор: Сергій Ранковий