Чи ти жива ще нене Україно?
Чи маятять ще в небі прапори?
Ще б’ється серце, чи лежиш в могилі
Забита й за колочена в труні?
Тримайся рідна, ми усі з тобою!
За тебе в бій, підтримуючи пульс.
Не за Європу б’ємся, а за волю!
Ми українцями були і лишимось!
Нас б’ють і нас погрожують розп’яти.
Саджають на «законів» ланцюги
За що вбивають? Та за рідну мати
За землю, що у синовій крові.
У нас забрали право говорити
Ми маєм бути всі сліпі й німі
Стерв’ятників прислали щоб добити
«Дарунок гумовий» подарувать спині
Немов в середньовіччі Україна
Вже катапульту майструва народ
Її як зброю ще в «закон» не в несли
Хоча це не закон, а заколот.
Невже війна? Невже розкол в країні?
Чому підняли руку на народ?
Чи в демократії живемо ми до нині?
Чому нам силою закрити хочуть рот?
У чому винні? Бо ми українці?
У чім вина? У тому що ми є?
У Україні владарюють лиш чужинці
А ми лиш маєм віддавать своє?
Борися моя люба Україно
Не зупиняйся, доки є ще пульс
Борися за своє життя, єдина
У тебе має бути сильним дух.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474234
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.01.2014
автор: Надія Маньковська