Життя немов стежина
Якою йдемо ми постійно
Подивившись ввись,
ти бачиш ,як летять хмарки кудись.
Повернувши голову на ліво
Ти бачиш ,як пташки виспівують мрійливо.
Подивився ти направо.
А там комусь кричать ура і браво.
Проходячи повз лаву на якій сидить старий дідусь
Ти зупинишся чомусь,
Щоб запитати житєвої поради,
Бо сам чомусь не можеш дати ради.
А він життя це вже пройшов,
Багато чого втратив але не мало і знайшов.
Тепер ось подорожніх вчить
Як правильно на світі жить.
Пройшовши трохи далі,
Зустрів хлопчиська в якого порвані сандалі.
От ідеш ти колосистим полем
Ідеш так просто босоногим,
А довкола ні душі
І чомусь так тихо,
Що аж дзвенить у голові
Проте життя на місці не стоїть
А вперед баским конем біжить.
Не повертаючи назад,
Не падаючи в кохання зорепад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472983
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2014
автор: Влад Петров.