Запалюють свічки, із воску фіґури
Плачуть про те, що ніколи не було,
В долматиках білих, як тіні-примари
Блукатимуть постаті тут незабаром.
Не санфедисти, не лютеранці –
Пальці сплітатимуть в дивному танці.
З попелу виникнуть спалені книги,
Полум’я згасне, торкнувшись до криги.
Ті, кого звали ви єретиками,
Знову воскреснуть і відімкнуть брами.
Їм навіки приписана роль ця.
Хто це – катари чи альбігойці?
Духи чи демони, вищі істоти?
Хто ці створіння без крові і плоті?
Чаклуни, відьми, знахарі, маги?
Викладуть з бісеру архіпелаги.
Бути чи ні довгожданній вендеті,
Задля якої подолано Лету?
Пилом укриті опустять лаштунки,
Віра до цього не має стосунку.
Линуть крізь час, долаючи милі.
Істина – зброя. Істина – сила.
Не препаруючи скальпелем душі,
Випливем з моря ілюзій на сушу.
28.06.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472370
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 14.01.2014
автор: Софія Костицька