Душа твоя жива, п’янка й терпка, така солодка,
Оманлива й таїною покрита..
В ній є свій шарм,
і ніжності на лезі гострого ножа.
Дурманом оповита
і тінею минулого заплутана вона…
і щастя те, сліпе, давно вона шука.
Й того блукає поміж тисяч слів і фраз,
Як завше підбираючи потрібні.
Її тонка струна натягнута примарною дугою…
Й сплітаючись у сотні тисяч мрій,
Їй доля тихо колискову заспіва…
Все як в дитинстві голос рідний тихий ніжно шепотом веде
У ту казкову й чисту даль…
В той нескінченний та широкий синій простір…
Душа твоя то ввись, то в прірву,
То шалена, то сумна…
Чого їй хочеться, чого бажає та душа?
Чи музики, чи співів, танцю?
Чи то їй серця рідного, чи то вина…
Блукає й губиться вона, впадаючи в чужі тенета,
Розплутується й далі мимоволі йде,
Іде, лиш іноді збиваючись з дороги,
І падаючи на коліна, зчісуючи руки всі до крові,
Вона продовжує іти…
І вкотре підіймаючи той погляд свій у небеса,
Безмовний крик, безмовний монолог тому,
кого не чутно і не видно,
Сліпе «почуй мене», сліпе «скажи»!!!
Душа…
так мимоволі губиться в глухих питаннях,
Душа вже ледве чутно й хрипло
Примарам, тіням їх тихенько задава..
Та тіні ті мовчать…
Немає відповіді їй на ті питання,
І лиш глуха стіна,
Глухе відлуння розфарбованих ілюзій.
й лише шалений стукіт, відбивання такту,
і музика,
яка в тобі,
з тобою
й ні на мить не покида...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472199
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2014
автор: Annaleto