Де рушниками стеляться поля,
де сонце грає золотавим німбом –
на рідну землю радо лину я,
де пахне свіжовипеченим хлібом.
Ранесенько вертаюся сюди,
де світанкові променяться роси.
Напитися з колодязя води
і по травичці походити босим.
Приспів:
Тут мої земляки найрідніші,
звідси в світ до сердець промінець.
Я туди, де складатиму вірші,
я туди, де чекають мене.
Хлібина сонця в рушникову даль
котитиметься, мов життя по колу.
В криницю прибуватиме вода,
і пам’ять не мілітиме ніколи.
Отут дитинство пахне молоком.
Отут залишусь паросточком юним.
Прополеним і зболеним рядком.
Жагуче слово проростає всюди.
Приспів:
Жодна мить не вертається більше.
Неодмінно й життя промине.
Я ж туди, де звучатимуть вірші.
Я туди, де почують мене.
Затихне грім і буде сонцеграй.
Та завжди скрізь лишаймося собою.
Собі будуймо в Україні рай.
Усе в житті лікується любов’ю.
На батьківщині сонячній моїй
і скрізь на неозорій Батьківщині,
душі кринице, повнись, не мілій,
щоб в ріднім краї квітли люди щирі.
Приспів:
Тут моя недоспівана пісня.
Скільки літ в світі цім не мине –
повертатись ніколи не пізно.
Земляки не забудуть мене.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471951
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2014
автор: Олександр ПЕЧОРА