А ріллі потягаються спросоння
Мов жінка, переповнена бажань,
І сонця золотого щедрий сонях
По голубих розлився вітражах.
Озимина заврунилася яро,
Й луги вдогінці сипнули зело…
А чи волхви на святі перебрали –
Весна у січні – де таке було?
Усмішку на коханому обличчі
Не дам зітерти, застерігши зло.
Нехай шиплять у очі й поза вічі:
«На скронях сніг – нечистий під ребро!»
Життя ущерть чудес і аномалій,
Диктат канонів – вдивовиж йому.
Чому весни нам, серце,завше мало?
Чому так ревно гонимо зиму?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471950
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2014
автор: stawitscky