Прісно й гірко, ніякого солоду.
Сірі дні у відсутність снігів,
А так хочеться лютого холоду,
Почуттів вогняних ─ й поготів...
А так хочеться вірити віддано,
І коханням творити буття,
Щоб пізнати усе, ще незвідане,
Кольори вберегти від злиття.
А так хочеться ніжно відчути все...
Тонкі ниті (якщо вони є),
Час так стрімко летить, нас в собі несе,
Де дорослість, на жаль, настає...
Так! Нам завжди чогось таки хочеться...
(Чи замислювались ми над цим?)
Може, він вже настав! Нам же колеться.
Але ж він завинив для нас чим?
Ми самі творці! Все, що ми маємо,
Від думок ─ до Хто поруч завжди.
Перед Богом голівки схиляємо,
Щоб уникнути вкотре біди́.
А якби почали все із помислів,
Їх почистили, стали людьми,
І позбавились бруду із совісті,
Ми цей світ врятувати б змогли!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471559
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2014
автор: Helen Birets