під знаменням Революції

[i]"Де  ми  з  тобою  будем,  коли  закінчиться  їхня  війна?.
Чи  вистачить  нам  сили  зробити  так,  щоби  впала  стіна,
Стіна...  стіна...  Впала  між  нами  стіна..."
(ОЕ)[/i]

щоразу,  коли  в  руці  догорає  бенгальський  вогник,  я  згадую  тебе.
ні,  ми  не  зустріли  Новий  рік  разом.  але  ми  були  по  один  бік  барикад.

.....
знайомий  запах  диму  пробив  наскрізь  свідомість.  я  вдихнула  його  якнайглибше  і  міцно  притиснулась  до  тебе.  ми  прощались,  і  я  не  знала:  до  наступної  зустрічі  чи  назавжди.  знала  тільки  те,  що  завтра  може  бути  все.  або  нічого.  і  те,  що  ти  стоятимеш  до  останнього.  знала,  що  ти  не  зможеш  бачити,  як  будуть  зносити  останню  Барикаду,  яку  нема  кому  захищати.  я  знала:  ти  стоятимеш  до  кінця.  якщо  не  до  перемоги.

.....
"Слава  Україні!..."
"Героям  слава!!..."
вигук  хвилею  прокотився  Майданом  і  згубився  у  закапелках  і  найпотаємніших  закутках  столичних  двориків.  
Революція  змінювала  і  наповнювала  вщент  усе  навколо.  як  і  наші  серця.
ми  вірили  і  чекали  змін.

я  бачила,  як  змінились  за  місяць  твої  очі  разом  з  тим,  як  і  виросла  Барикада  5-ї  сотні  з  моменту  нашої  першої  зустрічі.  
ти  вже  знав  щось  таке,  чого  мені  не  збагнути  за  все  життя.  

.....
я  ніколи  б  не  подумала,  що  засинатиму  в  тебе  на  грудях.  
не  думала,  що  на  якусь  мить  у  вічності  перетнуться  дві  Долі  під  знаменням  Революції.
не  думала,  що  заплітатиму  твоє  дихання  у  свій  сон  і  в  тій  вічності  застигне  ніч  нерушимим  монолітом.  

...і  коли  все  ж  знесуть  останню  барикаду,  коли  глухим  відлунням  врочисто  прокотиться  головними  вулицями  столиці  мертве  мовчання,  я  закричу  в  ніч,  і  крик  мій  сколихне  глухі  стіни.  
я  шукатиму  тебе  серед  тих  стін  і  серед  чужих  облич,  коли  столиця  знов  заживе  своїм  звичайним  життям.  відчайдушно  і  безнадіно  шукатиму.
я  пам'ятиму  те,  що  було  тут,  бо  ми  це  прожили.  і  нас  були  мільйони.  

і  прийде  весна,  і  сотні  таких  весен,  і  всі  вони  мовчатимуть  про  те,  як  росли  Барикади  зі  снігу,  як  танув  той  сніг  від  наших  гарячих  сердець,  що  були  гарячіші  від  вогню  на  Барикадах,  як  лилась  кров  і  стелився  дим,  як  стояли  тут  люди  на  смерть,  як  текла  сльоза  по  щоці  не  одного  відчайдуха,  що  співав  гімн  разом  з  мільйоном,  і  як  серед  уламків  віри  зародилась  ніжність.

ця  Революція  навічно  лишиться  в  нашій  пам'яті,  як  святиня,  що  зробила  нас  інакшими.  як  неоспориме  свідчення  того,  що  життя  -  річ  складна  і  непередбачувана,  і  в  ньому  багато  чого  залежить  від  нас.  і  не  залежить.
і  я  пронесу  цю  пам'ять  крізь  роки.  я  вірю,  що  все  буває  не  дарма.  я  вірю,  що  озветься  крізь  роки  ця  зима  могутнім  спомином  і  яскравим  спалахом  заграє  в  душах  наших,  як  незборима  сила  надій  і  мрій  людських.

бо  твоє  серце  наскрізь  прошите  жовто-блакитною  ниткою  Революції,  а  моє  -  твоїм  запахом  диму.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470650
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.01.2014
автор: Vogneslava_Svarga