Як боляче дивитись на життя
На те, яке воно насправді
В людей немає в серці каяття
В людей немає в серці правди.
Вона сиділа тихо на землі
Збігали сльози по щокам
Не було їй куди піти
То ж мусила тулитись по куткам.
З дитиною грудною на руках
Не маючи у цім житті нікого
З усмішкою сумною на вустах
Про милість подумки благала Бога.
І руки простягала до людей
Благала хоч на крихту хліба
З її сумних, заплаканих очей
Ішло тепло, як із самого неба.
Байдужі перехожі відвертались
Чи кидали копійки навмання
А деякі зневажливо кривлялись
Та жоден не проявить співчуття.
А в чому винне те дитя?
Яке з народження приречене
Ще не розпочало життя
Та долею уже відвернене.
Сиділа мати на морозі
Не мала вже ні сліз, ні сил
Бо тому не зарадять сльози
А хлопчик на руках застив…
Як боляче дивитись на життя
На те, яке воно насправді
В людей не буде в серці каяття,
Якщо немає в тому серці правди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470306
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.01.2014
автор: Анна Кукурика